Генітальний герпес у чоловіків і жінок, лікування

Зміст:

• Що таке генітальний герпес?
• Ознаки і симптоми
• Причини генітального герпесу
• Чим небезпечний генітальний герпес?
• Секс при генітальному герпесі
• Лікування генітального герпесу
• Генітальний герпес при вагітності
• Профілактика генітального герпесу

Що таке генітальний герпес?

Генітальний герпес (ГГ) входить у велику групу захворювань різноманітного етіопатогенезу, збудники яких передаються статевим шляхом – ЗПСШ. Захворювання РР викликає вірус простого герпесу другого типу (ВПГ-II), рідше вірус простого герпесу першого типу (ВПГ-I). Хвороба характеризується везикулярними висипаннями на шкірі і слизових оболонках в області статевих органів, попереку, стегон і сідниць. Можливе безсимптомне та атиповий перебіг захворювання, а також системні ураження органів.

ВПГ-II і ВПГ-I – це прості герпеси. Простими називають за характерну ознаку – везикулярную висип на слизових оболонках і шкірі. Зазначений симптом довгий час вважався єдиним проявом герпесу, а захворювання визнавалося буденним і безпечним. Клінічні спостереження останніх років багато в чому змінили ставлення лікарів до цього захворювання.

Генітальний герпес – широко поширена інфекція. У статистиці підтверджених ЗПСШ діагноз ВПГ-II займає провідні позиції, поступаючись тільки трихомониазу. Генітальну форму герпесу викликає також ВПГ-I. Результати 20% тестів, проведених за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), що підтверджують участь ВПГ-I у формуванні висипів аногенітальної зони. Вплив ВПГ-I на формування генітального патогенезу в останні роки неухильно зростає.

Поширеність захворювання, викликаного вірусами простого герпесу, обумовлена наступними факторами:

• Стійкістю думки про безпеку простих герпесів серед обивателів;
• Тривалої латентною стадією хвороби у вузлах (гангліях) нервових стовбурів – людина інфікована, але не підозрює про це;
• Практично довічним носійство – видалити герпес з організму вакцинами, сироватками або хімічними препаратами неможливо;
• Можливістю зараження контактно-побутовим шляхом – на жаль, цей фактор значно знижує вік першого зіткнення з герпесом у дітей.

У Російській Федерації з 1993 року герпес включений у перелік захворювань, що підлягають обов’язковій медичної статистики. З початку регулярних спостережень реєструється неухильне зростання числа випадків герпесу. До теперішнього часу клінічна форма генітального герпесу діагностується приблизно у 80 випадках на 100 тис. населення. Ця цифра відповідає загальносвітової статистики виявлення герпесів, що передаються статевим шляхом. За допомогою статистичних спостережень встановлено деякі епідемічні закономірності РР.

Кількість випадків захворювань генітальним герпесом корелює з:

• Соціально-економічним статусом хворих – максимальна кількість випадків переболевания реєструється в околомаргинальних колах, мінімальне – у групі з високим соціальним статусом;
• Статтю (чоловіки більш стійкі до зараження РР). Підвищена чутливість жінок до статевих форм герпесу, ймовірно, обумовлена великими слизовими оболонками зовнішніх статевих органів, а не особливим пристроєм імунної системи;
• Віком (відзначається різке збільшення випадків зараження РР, збігається з віком статевої активності). Виявлення досягає максимуму до 30-40 років, потім відбувається поступове зниження кількості захворювань до мінімуму до 60-70 років (можливі виключення, не пов’язані зі статевою активністю людини).

ВПГ і інший представник герпесів – цитомегаловірус (обидва ЗПСШ), є значущими факторами етіопатогенезу гінекологічних запальних захворювань шийки матки та придатків. Доведено участь ВПГ і радикулітів і запалення оболонок головного мозку.

Зв’язок цих захворювань із вірусом герпесу встановлена тільки після широкого впровадження в діагностику:

• Методу ПЛР, використовуваного для виявлення вірусу і його фрагментів в тканинах організму;
• Імуноферментного методу діагностики ELISA або ІФА при типізації антигенної структури вірусів з використанням моноклональних антитіл;
• Появи комерційних наборів для визначення АГ-ВПГ-II (до антигенів ВПГ-II) і АТ-ВПГ-II (титрів антитіл до ВПГ-II).

Чутливість і специфічність зазначених методів досягає 95-100%. Час отримання результатів – від одного до двох днів. Не дивлячись на зручність лабораторних методів, їх високу чутливість і специфічність, вони не завжди дають адекватні результати, придатні для постановки остаточного діагнозу.

Сучасні лабораторні та імунологічні методи мають обмеження з причини:

• Перехресних реакцій при диференціації специфічних антитіл ВПГ-I і ВПГ-II;
• Малої доступності обладнання та дефіциту фахівців, які володіють методиками ПЛР та ІФА в невеликих клініках;
• Дорожнечі якісних комерційних діагностичних наборів.

Між тим, безумовна цінність методу ПЛР та ІФА показано при неонатальному герпесі ВПГ-II або ВПГ-I, коли специфічні антитіла представлені практично однорідними IgM і IgG, а закономірності серологічних реакцій укладається в стандартні алгоритми імунної відповіді.

Цінність лабораторних методів підвищується при дослідженнях, проведених в динаміці з інтервалом п’ять-сім днів. Слід враховувати деякі особливості організму, наприклад, терміни місячних циклів у жінок, медикаментозний фон попереднього лікування та супутні захворювання.

Думка про безумовну та вичерпної цінності результатів лабораторних досліджень при постановці діагнозу – поширений міф. Діагноз ставиться не лаборантом, а лікарем на підставі симптомів хвороби, закономірностей патогенезу і епідеміології, виявлених після проведення комплексу фізикальних, інструментальних і лабораторних досліджень.

Щодо ВПГ формується нестерильний імунітет. Иммуноконверсия організму розвивається протягом 14-28 діб при латентному і клінічному перебігу інфекції.

Імунна відповідь організму на первинне проникнення вірусу генітального герпесу включає в себе три основних ланки захисних реакцій:

• Первинний контакт антигенів (АГ)-ВПГ-II з клітинами імунної системи супроводжується активацією фагоцитозу і стимуляцією вироблення інтерферону на фоні природної резистентності організму;
• Включення клітинної ланки імунітету супроводжується підвищенням рівня Т — кілерів і Т-хелперів. Підвищення рівня В-лімфоцитів активує систему комплементу;
• Активація системи комплементу активізує вироблення специфічних антитіл (АТ) до ВПГ-II.

Імунітет при герпесі не досягає протективного рівня (повного захисту організму). Причина практично безперешкодного повторного зараження або суперінфекції до кінця не ясна. Одна з численних гіпотез – наявність у вірусу ВПГ-II механізму придушення імунітету. Між тим, повноцінний імунний статус організму все ж є лімітуючим фактором розвитку інфекції.

Ознаки і симптоми генітального герпесу

Ознаки і симптоми ВПГ вельми різноманітні. Виділяють шість клінічних типів захворювання генітальним герпесом, пов’язані з:

• Первинним зараженням;
• Вторинним забрудненням;
• Рецидивами хвороби;
• Атиповим перебігом;
• Безсимптомним перебігом.

Симптоми первинного зараження герпетичного

Захворювання виникають після передачі збудника від хворого до раніше не болевшему генітальним герпесом людині, у якого в крові відсутні антитіла до ВПГ-II. Зараження зазвичай відбувається під час інтимного контакту, але можливі й інші шляхи передачі інфекції.

Інкубаційний період триває близько семи днів (терміни дебюту симптомів вказані орієнтовно):

• Везикулярна висипка, локализированная на зовнішніх статевих органах, з’являється на 8-10 день;
• Гнійні пустули з подальшим утворенням гнійних виразок приблизно 11-15 дня;
• Скоринки (струпи) на місці виразок утворюються в період з 15 по 20 день;
• Загоєння висипань починається на 20-30 день від початку захворювання.

Ознаки генітального герпесу у чоловіків

Ознаки РР у чоловіків (зазначені вище симптоми) спостерігаються на слизовій оболонці та/або шкірі:

• Голівки і крайньої плоті статевого члена;
• Уретри і вінцевої борозни;
• Періанальної області і стегон;
• Мошонки і промежини.

Ознаки генітального герпесу у жінок

Ознаки РР у жінок (зазначені вище симптоми) спостерігаються на слизовій оболонці та/або шкірі:

• Передодня піхви;
• Зовнішнього отвору уретри;
• Малих і великих статевих губ;
• Промежини, перианальной області, стегон і сідниць;
• Піхви і шийки матки.

Ураження шийки матки може набувати вигляду запалення (цервіціта). Слизова оболонка шийки матки при цьому гіперемійована і покрита ерозіями з гнійним виділенням.

Симптоми первинного зараження РР, характерні для жінок та чоловіків:

• Утруднене сечовипускання;
• Гнійні виділення із статевих органів;
• Запалення пахових лімфатичних вузлів.

Симптоми вторинного захворювання генітальним герпесом

Хвороба виникає після деякого періоду латентного перебігу інфекції, коли в організмі виявляються антитіла до ВПГ-II. Активізація вірусу відбувається після повторного проникнення інфекції (розвитку суперінфекції) або реактивації персистуючих в нервових гангліях вірусів РР. на тлі низького імунного статусу. Ознаки вторинного захворювання аналогічні симптомам первинного герпесу. Як правило, хвороба має менш яскравий патогенез (можливі виключення).

Симптоми рецидивуючого герпесу типу

Вірус, одного разу потрапивши в організм, робить людину довічним вірусоносієм. Для герпесу характери періоди латентного перебігу з періодично виникаючими рецидивами. Частота рецидивів характеризує стан імунної системи і залежить від типу збудника. РР., викликаний ВВР-II, дає часті рецидиви в порівнянні з захворюваннями, викликаними ВПГ-I.

Виділяють три типи рецидивуючого перебігу генітального герпесу:

• Аритмічний тип з ремісій в широких межах — від двох тижнів до п’яти місяців;
• Монотонний тип, для якого характерні часті рецидиви і короткі періоди ремісії;
• Стихають тип, що відрізняється тривалими періодами ремісії і короткими загостреннями.

Симптоми атипового генітального герпесу

РР часто маскуються під інші захворювання зі схожими ознаками. Атиповість патогенезу ВПГ-II встановлюється на підставі лабораторного виявлення збудника методом ПЛР або вирощування культури клітин. Помічено, що приблизно 5-15% гінекологічних інфекцій обумовлено атиповим перебігом герпесу з участю ВПГ-II або ВПГ-I.

Безсимптомний перебіг генітального герпесу

Повна відсутність симптомів реєструється в 60% випадків герпесу. Розпізнати інфекційну стадію вірусу можливо тільки за допомогою лабораторних методів. Такий тип перебігу патогенезу здатний викликати серйозні епідеміологічні наслідки при поширенні захворювання.

Причини генітального герпесу

Фактори, що забезпечують розповсюдження генітальної герпетичної інфекції, включають в себе:

• Наявність хворого вірусоносія Herpes simplex virus 2 (міжнародне позначення РР та скорочене латинське – HSV-2d) в активній фазі інфекції, незалежно від клінічних проявів (безсимптомний, атиповий чи інше перебіг хвороби);
• Наявність сприйнятливого здорового або раніше перехворів людини з порушенням гомеостазу – дефектом імунної системи і зниженням природної резистентності (як наслідок перенесеного захворювання, переохолодження, перегрівання та інших стрес-факторів);
• Умови, що сприяють зараженню (незахищений безладний секс, тісний побутовий контакт з вірусоносієм).

Чим небезпечний генітальний герпес?

Герпес – уповільнена вірусна інфекція, смертельний результат захворювання – рідкісне явище, однак він можливий при синдромі імунодефіциту. У людей з високим імунним статусом захворювання можливо, але протікає легко. Це багато в чому послужило підставою помилкової думки про тривіальності герпесів.

Небезпека генітального герпесу в тому, що:

• Активний вірусоносій безсимптомної інфекції поширює її, не підозрюючи про це;
• Перший і другий типи простого герпесу можуть доповнювати і видозмінювати патогенез РР при первинному контакті у дітей;
• Герпес може породжувати подобу «порочного кола», коли переболевание створює підґрунтя для розвитку патогенезу супутньої інфекції і тим самим виснажує імунітет;
• Небезпека герпесу дуже висока для людей з недосконалим імунітетом (у ранньому дитячому віці) і осіб з набутими дефектами імунітету (після трансплантацій органів, хіміотерапії), а також у осіб, що ведуть маргінальний спосіб життя (наркомани, повії тощо). У цих групах герпес – можлива причина летального результату.

Секс при генітальному герпесі

Генітальний герпес і цитомегаловірус входять в групу захворювань, що передаються статевим шляхом. Природно, в активну фазу генітального герпесу секс аморальний, так як сприяє зараженню нічого не підозрює партнера.

Небезпека сексу при РР. полягає в тому, що:

• Засоби бар’єрної контрацепції не захищають від зараження, передача вірусу може статися під час контакту з тілом і руками;
• Препарати прямої дії (ацикловір та інші у вигляді розчинів, гелів і спреїв) ефективні тільки в стадії реплікації (ділення вірусу в клітинах тканин) і не гарантують прямий елімінації герпесу;
• Препарат Мірамістин, згідно інструкції по його застосуванню, є засобом індивідуальної профілактики, в тому числі, при генітальному герпесі. Однак повністю виключити ризик зараження він не зможе через множинності способів передачі цього вірусу.

В стадії ремісії герпесу, секс безумовно можливий, однак слід уникати безладні незахищені статеві контакти.

Лікування генітального герпесу

Особливість терапії повільних латентних інфекцій, до яких належить ВПГ, полягає в тому, що:

• Тотально елімінувати (знищити) збудника ВПГ неможливо;
• Етіотропна терапія доцільна лише в активну фазу вірусу;
• Антибіотики при вірусних захворюваннях неефективні;
• Наявна вакцина проти ВПГ використовується тільки в латентній фазі захворювання і не володіє повним протективного (захисним) властивістю.

Патогенез генітального герпесу, викликаної ВПГ-ІІ, в порівнянні з патогенезом лабіального герпесу більш агресивний, частіше викликає рецидиви, дає серйозні ускладнення. Тому якщо легке переболевание лабиальним герпесом у осіб з трохи зміненим імунним статусом допускає відсутність лікувальних процедур, то генітальний герпес необхідно лікувати завжди, незалежно від форми, тяжкості патогенезу та стану імунної системи пацієнта.

Три принципи лікувальної терапії

Лімітування патогенезу до усунення основних симптомів РР.:

• Свербежу в місці локалізації вогнища ураження;
• Папульозний і везикулярной висипки (одиничної та поширеною);
• Локальної та тотальної болю;
• Лихоманки.

Скорочення періоду загострення захворювання до мінімально можливого (7-14 днів).

Збільшення періоду латентного перебігу захворювання (ідеальний результат – довічна латентність).

Оскільки елімінація вірусу герпесу неможлива, мета терапії полягає не у повному одужанні, а у встановленні стану відносного здоров’я, заснованого на принципах попередження:

• Рецидивів захворювання РР допомогою нормалізації імунного статусу організму людини;
• Зараження статевих партнерів і подальшого розповсюдження інфекції;
• Внутрішньоутробного зараження плода і новонародженого при проходженні його під час пологів по статевих шляхах, натальних і постнатальних ускладнень.

Методи лікування

Для лікування генітального герпесу використовується п’ять терапевтичних методів:

Етіотропна терапія. Противірусні препарати, які пригнічують реплікацію вірусу герпесу.

Патогенетична терапія. Імуномодулятори, включаючи засоби, що підвищують і знижують імунний статус і окремі його ланки у вигляді нативних речовин (натуральних, неочищених біопрепаратів), окремих фракцій і синтетичних стимуляторів імуногенезу.

Симптоматична терапія. Препарати, що усувають біль, свербіж і лихоманку.

Специфічна профілактика – вакцинація.

Фізіотерапія (іноді).

У лікарському арсеналі лікарських засобів, здатних безпосередньо впливати на вірус, є обмежений набір препаратів. В основі противірусної терапії прямої дії лежать медикаменти з групи синтетичних аналогів ациклічних пуринових нуклеозидів. Базовим препаратом цієї групи ліків є ацикловір.

Фармакологічна дія ацикловіру на віруси полягає в:

• Подібність хімічної структури ацикловіру (пуринового нуклеозиду) з дезоксигуанозином – ключовим агентом синтезу генетичного матеріалу ДНК вірусу простого герпесу і деяких інших вірусів цього сімейства;
• Конкуренції хімічних компонентів. Протистояння «ацикловір vs дезоксигуанозин» гальмує і пригнічує реплікацію (поділ і збільшення числа віріонів) ВПГ в організмі;
• Гальмуванні росту і поділу вірусів – це основна фармакологічна дія ацикловіру.

Висока вибірковість до ацикловіру ключовою в молекулі ДНК вірусу герпесу зробила цей препарат малотоксичних в цілому по відношенню до організму людини. З сімдесятих років минулого століття почали з’являтися штами вірусів, стійких до ацикловіру. Це підштовхнуло фармакологічну науку і промисловість до розробки та впровадження в практику нових препаратів – модифікованих аналогів ацикловіру.

Перший аналог – валацикловір. Він є метаболічним попередником ациклічного пуринового нуклеозиду (ацикловіру). Введений в організм валацикловір при просуванні по шлунково-кишковому тракту метаболізується до ацикловіру, який у незміненому вигляді в терапевтичній дозі впливає на ДНК вірусу простого герпесу. Дещо інші механізми посилення активності діючої речовини використані в препараті фармцикловир і в інших подібних ліки від герпесу з метою посилення їх біодоступності.

Кілька схем лікування хворих типовим генітальним герпесом:

• Схема лікування генітального герпесу при первинному контакті. За вибором: Ацикловір, Валацикловір, Фармцикловир та інші медикаменти в клінічній дозі, яка визначається, виходячи з індивідуальної чутливості (переносимості препарату, ваги пацієнта, рекомендацій лікаря) всередину до п’яти разів на день протягом десяти днів або до зникнення симптомів. Ефект підвищується в разі початку лікування на ранніх стадіях захворювання;
• Превентивна схема лікування генітального герпесу. Лікування призначається в стадії ремісії при підозрі на швидку активізацію вірусу. Цей варіант терапії використовується при частих (більше 6 разів на рік) рецидивах з метою попередження їх розвитку. Показані препарати, що стимулюють загальний імунний статус організму. За вибором: Циклоферон, Риботан, Градекс, Вегетан, Иммунофан і інші ліки, дозування та кратність застосування визначає лікар. Показано також вітаміни групи В (В1, В6 ), поліпшують показники загальної резистентності організму. Обмежена в цей період використовують стимулятори інтерферону через їх майже повної марності на даному етапі. Безглуздо застосовувати противірусні препарати (ацикловір та інші) – вірус знаходиться в неактивній, недоступною для ліків фазі. Лікування ацикловіром, зовіракс та іншими ліками цієї групи доцільно починати тільки після виявлення в крові активного вірусу герпесу;
• Схема лікування рецидивуючого генітального герпесу. Використовується в період появи ознак повторного захворювання. Вибір засобів терапії, їх комбінування і препаративні форми (мазі, розчини, таблетки) залежать від того, як часто трапляються рецидиви герпесу, а також від рекомендацій лікаря. Універсальна схема включає в себе комбінацію лікування герпесу ацикловіром (і аналогами) з використанням імуностимуляторів, вітамінів та інших загальнозміцнюючих засобів. На самому початку появи ознак захворювання (свербіння в області майбутньої поразки) показані препарати інтерферону. Вони максимально ефективні на ранніх стадіях патогенезу. У розпал захворювання застосування інтерферону або його стимуляторів не має сенсу.

Зазначені вище схеми включають в себе засоби етіотропної, патогенетичної та симптоматичної терапії (для усунення симптомів герпесу – болю, свербіння, лихоманка). Вакцина проти герпесу призначається лікарем, виходячи з терапевтичної доцільності. Лікування атипових форм генітального герпесу проводять з урахуванням симптоматики патогенезу і результатів лабораторних досліджень.

Лікування генітального герпесу у чоловіків

Терапія проводиться за традиційними схемами. Показанням до початку лікування генітального герпесу у чоловіків є підтверджена лабораторними методами присутність ДНК вірусу герпесу в крові та антитіл до ВПГ-II у вигляді імуноглобуліну M (на початку захворювання) та імуноглобуліну G (у розпал захворювання) на фоні ознак генітального герпесу (свербіння, біль, печіння і висипань на зовнішніх статевих органах). Прогноз рецидивів хвороби залежить від стану імунної системи чоловіка, його віку, наявності шкідливих звичок, благополуччя соціально-економічних умов проживання.

Відсутність або неефективність лікування генітального герпесу у чоловіків підвищує ризик ускладнень у вигляді супутніх захворювань:

• Статевої сфери, зокрема, простати;
• Нервової системи;
• Очей.

Крім того, генітальний герпес є доведеним провокатором розвитку злоякісних новоутворень, причому, не лише в статевій сфері.

Лікування генітального герпесу у жінок

Жінки частіше за чоловіків заражаються генітальним герпесом ВПГ-II. Це означає, що контакт чоловіка або жінки з носієм герпесу не є фатальним для одного з них у 100% випадків, але жінки ризикують більше. Між тим, легковажне ставлення до герпесу може дорого обійтися жінці під час виношування плоду. Терапія жіночої герпетичної інфекції проводиться за тими ж схемами, що і у чоловіків.

Генітальний герпес при вагітності

Драматично виглядають наслідки генітального герпесу під час вагітності. Первинне зараження майбутньої матері вірусом ВПГ-II в залежності від терміну гестації обертається наступними ускладненнями:

• Перший-другий триместр – затримка і вади розвитку плода, завмирання вагітності;
• Другий-третій триместр – маловоддя та багатоводдя, гідроцефалія та інші дефекти нервової системи плода.

Вся детальна інформація про герпес при вагітності

Лікування вагітної жінки від герпесу проводиться з урахуванням:

• Виявлення імуноглобулінів M та G в крові і наявності віріонів в клітинах організму;
• Стан здоров’я вагітної і плоду;
• Наявності/відсутності загрози викидня;
• Обмеженість спектра допустимих до застосування під час вагітності лікарських засобів.

Для лікування жінок у період вагітності можливе застосування засобів етіотропної противірусної терапії. Дозування підбирається індивідуально з урахуванням особливостей організму конкретної жінки. Нижче представлений список препаратів, найбільш часто використовуваних для лікування генітального герпесу у майбутніх мам. Умови застосування під час вагітності взяті з інструкцій до ліків.

Отже, список допустимих медикаментів від герпесу для вагітних жінок:

• Панавир з урахуванням індивідуальної переносимості зовнішньо без обмежень. Увага! Розчин для внутрішньовенного введення та ректальні супозиторії при вагітності слід застосовувати з обережністю і тільки у випадках, коли очікувана користь перевищує можливий ризик побічних явищ (визначається на консультації з лікарем). У період застосування препарату годування груддю необхідно припинити;
• Ацикловір (будь-який спосіб застосування) лише у виняткових випадках, крім того, препарат не можна приймати в період лактації;
• Ацигерпин (аналог ацикловіру у вигляді крему або мазі. Вплив препарату на процес гестації до кінця не вивчено. Вагітним можна застосовувати з обережністю, і тільки коли очікувана користь перевищує можливий ризик для плоду;
• Зовіракс (аналог ацикловіру у вигляді таблеток, порошку для приготування розчинів та очної мазі. При вагітності слід застосовувати обережно і завжди оцінювати співвідношення «ризик-користь». Під час вимушеного лікування вагітних від герпесу Зовіракс в терапевтичній дозі цей препарат у залишковому кількості виявляється в грудному молоці. Потрібно враховувати, що дитина може отримати його в кількості до 0,3 мг/кг на добу;
• Виворакс (аналог ацикловіру) використовується для місцевого і системного застосування. При вагітності лікування герпесу цим препаратом допускається з великою обережністю.

З урахуванням індивідуальної переносимості обережно застосовують загальнозміцнюючі засоби:

• Рекомендований в деяких джерелах елеутерокок протипоказаний при вагітності, під час менструації і при артеріальній гіпертензії;
• Перед використанням препаратів на основі женьшеню в період вагітності та годування груддю порадьтеся з лікарем.
• Без обмеження зовнішньо можна застосовувати масло календули.

Відсутність або неефективна терапія РР у вагітних жінок викликає ускладнення і провокує захворювання сечостатевої та нервової систем, а також органів зору. Герпес – можливий провокатор гінекологічних дисплазій та онкології у жінок.

Профілактика генітального герпесу

Профілактика – основа збереження здоров’я – складається з двох основних ланок

Специфічна профілактика герпесу

Специфічна профілактика – це використання засобів вакцинації. Однак при герпесі з допомогою вакцин не вдається отримати стійкий протективний ефект. Це пов’язано з особливим пристроєм вірусу, що протидіють впливу імуногенних властивостей вакцинного антигену і ад’юванта (підсилювача захисних властивостей вакцини).

Неспецифічна профілактика герпесу

Неспецифічна профілактика включає в себе:

• Здоровий спосіб життя, моногамні інтимні стосунки;
• Використання методів бар’єрної контрацепції при всіх видах сексу;
• Превентивну терапію з метою підвищення імунітету після випадкових зв’язків, навіть якщо застосовувався презерватив.

Можливо, вас зацікавить: